Викладач української мови: Угринчак Марія Миколаївна

Виховний захід,

присвячений міжнародному дню рідної мови

«Скажи мені що - небудь, щоб я тебе побачив.»

Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови

Скажи мені що - небудь, щоб я тебе побачив.

Мова – втілення думки.

Що багатша думка, то багатша мова…

М. Рильський

Вчитель: Вітаємо всіх присутніх на нашому святі! Зустрічаємо Вас радо з хлібом, любов’ю і миром! Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого, починаючи з 2002 року. Про « підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності » було оголошено на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Оскільки з 6000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, то організація прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Ведуча: «Мова – то цілюще народне джерело і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги » (В Сухомлинський). Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич, і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим іменем своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово,- це людина без роду, без племені.

Ведучий: Любов та повага до мови, якою розмовляєш,- це передусім, шанування себе, виявлення поваги до народу, його історії, культури. Адже мова – нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі утиски й заборони, передавши нам у спадщину.

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська – творіння Ярослава

– Слов’яномовна праведна земля.

Ведуча: О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

Ведучий: Мова – це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Скажи мені що – небудь, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні є небагато людей, які володіють досконало рідною мовою. Причиною цієї прикрості стало насамперед те, що в результаті злиття української і російської мов утворився так званий «суржик», який є небезпечним і шкідливим, оскільки засмічує і поганить одну з найкрасивіших мов світу. Ведуча: Ще 40 років тому Максим Рильський закликав: «Пильно й непристанно політь бур’н...», а «бур’яну» ж у нашій мові так багато! Навіть ті, хто на уроках досить вправно спілкується рідною мовою, після уроків вживають українсько – російську суміш. Крім того в мову вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які є вульгарними і ведуть до деградації особистості, слова «класно», «кльово», «балдьож» і подібні можуть свідчити тільки про духовну убогість мовця, відсутність національномовної свідомості. Так, часто ми чуємо вирази типу «построїли дом», «музикальна школа», «бувші учні», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно». Треба докласти всіх зусиль, щоб позбутися звички говорити «по - простому». Говорити слід правильно, бо перед нами відповідальне завдання: узяти все найкраще з надбань наших предків, сконцентрувати весь розум і духовний потенціал нації, щоб відродилася і розквітла Україна, щоб усміхнулася доля нашому народу. Ведучий:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життям…

Ведуча: Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати,

І найрідніша нам вона.

Ведучий: Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі змалку чуємо, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Раз казала мені мати:

«Можеш мов багато знати,

Кожну мову шанувати,

Та одну із мов усіх,

Щоб у серці ти зберіг».

В серці ніжну і погідну

Збережу я мову рідну!

Ведуча: Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ – патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю.

То ж мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить.

Ведучий: Мова є одним із вирішальних чинників національної самобутності. Чимало відомих та видатних постатей висловлювалися про мову і їхні вислови стали справжніми афоризмами: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця…» Панас Мирний.

Ведуча: « Мова – доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекаємо її » Олесь Гончар. Ведучий: « У кожнім слові – безодня простору » Микола Гоголь.

Ведуча: « Скажи мені що – небудь, щоб я тебе побачив » - у великій силі слова, у його здатності виражати людську сутність переконує філософ Сократ.

Ведучий: Слову і мові наш народ завжди надавав великої ваги: « Ласкавими словами і гадюк чарують »,- каже одна українська приказка. Ведуча: А друга додає: «Слово не стріла, а глибше ранить», « Гостре словечко коле сердечко ».

Ведучий: « Сказане й сокирою не вирубиш », « Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом » - запевняє народна мудрість.

Ведуча: А ось Павло Глазовий оповідає нам цілу історію про мову, наголошуючи на її вагомості, злитті з душею народу: « Це було у ту годину, коли Бог створив людину. Зажурилася людина: - Милий Боже, я загину. Звірів ти створив швидкими, надзвичайну дав їм силу, і вони мене задавлять неозброєну, безкрилу. Бог сказав їй: - дарма ти нарікаєш, бо мову маєш. А вона ж за все скоріша, сили всякої сильніша. Все вона тобі замінить і не дасть ніде загинуть. Це добро повинна ти, як зіницю берегти. Попередить зразу мушу: втратиш мову – втратиш душу, силу втратиш, і тебе – навіть курка загребе…»

Ведучий: Мова рідна – бездонна криниця мудрості, невичерпне джерело багатства. Хто приходить до того джерела, той стає мудрим, багатим, як сама українська земля. Земля – тарілка, що покладеш у неї те й візьмеш.

Ведуча: Земля багата – народ багатий. Земля дає все і забирає все.

Ведучий: Земля наша мати всіх годує. На необробленій землі лиш бур’ян росте.

Ведуча: На чорній землі білий хліб родить. Чия земля, того і хліб.

Ведучий: Хто про землю піклується – той золотим зерном милується.

Ведуча: Наша мова дзвенить собі чистим струмочком і заворожує добрі серця, сміється прислів’ями і порівняннями, дошкуляє ущипливим словом, заворожує казками. З давніх – давен через загадки, прислів’я, приказки наш народ передавав свій життєвий досвід, знання. Від теплого слова і крига скресне. Шабля ранить голову, а слово – душу. Ведучий: Коня керують уздами, а людину – словами, або Вола в’яжуть мотузками, а людину словами.

Ведуча: Не кидай слова на вітер. Як овечка: не мовить ні словечка.

Ведучий: Один скаже, другий прикаже. Краще чесно вмерти, як нечесно жити.

Ведуча: Слово до слова – зложиться мова.

Ведучий: Український народ дуже любить жарти. Тож давайте і ми пожартуємо. Упіймав дядько на яблуні хлопчика. « Ти там, шибенику, що робиш? » - запитує сердито. « Та упало ваше яблуко, то я його вішав назад на дерево,» - не розгубився хлопчик.

Ведуча: Вчитель питає учня: « Івасю, слово « мати » якого роду? » Івась подумав і відповідає: « Якщо у сукні – жіночого, якщо у джинсах - чоловічого».

Ведучий: Ще український народ полюбляє гостре словечко та афоризми.

До сімейної ідилії.

Бува таке в сім’ї хваленій –

з ним носяться, як з чиряком:

у десять – чудо,

в двадцять – геній,

а в тридцять став він сіряком.

Ведуча:

Сто і один.

Дружба – це достатку річ,

сварка – ворогові свято.

Друзів сто – мало їх,

ворог – і один багато.

Ведучий:

Не хвалися родом.

Не хвалися родом,

що ти благороден:

скажуть люди згодом,

чого сам ти годен.

Ведуча:

Не виходить з моди.

Не капелюх, а Ейфелева вежа,

не кльош ( кравцева послуга ведмежа! )

і не жабо цяцькована мережа!-

Лиш скромність – найчудесніша одежа!

Вчитель: Турбота про мову справа державна і кожного свідомого громадянина своєї батьківщини зокрема. Українська нація має поправді пишатися своєю напрочуд милозвучною мовою. У незалежній Україні вона нарешті здобула всі відібрані попередніми ідеологіями права і стала державною. Кожна мова – особлива. А вистраждану особливість нашої мови ми повинні берегти, полоти в ній « бур’ян », готуючи передати у спадок прийдешнім поколінням складений віками скарб, і щоб жила наша рідна мова вічно і ніколи не ввійшла в розряд мертвих, адже ми нація – нас об’єднує національна українська мова.

Ведучий:

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти – як і насущний хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

Ведуча:

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти – розуму народного скарбниця!

Вчитель: Тож бережімо нашу рідну неньку – мову, щоб не соромно нам було дивитися у вічі нашим дітям, передаючи їм у спадок наше надбання, наш неоціненний скарб! Дякуємо всім за увагу !